про клімат як каталізатор розвитку водневих технологій

Зміни клімату дають поштовх для змін у світовій енергетичній галузі. Боротьба з викидами СО2 змушує прискорити пошуки альтернативи. Сьогодні в кожній країні світу розуміють, що лише декарбонізована енергетика забезпечить нашим нащадкам життя на здоровій, зеленій планеті. Проте слід розуміти, якщо ми не будемо працювати над здешевленням технологій, приміром, із використання водню, відновлювана енергетика не зможе стати масовою. Вирішити це питання покликана глобальна стратегія, визначена Кіотським протоколом та Паризькою кліматичною угодою, яку, до речі, український парламент ратифікував третім у світі.

Технології з використання водню як джерела енергії — не унікальні. В Україні вміють із ними працювати в теорії та на практиці. Проте вони ніколи не були економічно доцільними. Завжди були  дешевші газ, вугілля, нафта. Однак ситуація змінюється, «брудна» енергетика, з огляду на екологію, буде з часом лише дорожчати, тому відновлювані джерела енергії, зокрема і водневі технології, будуть все більш рентабельними. Розуміючи, що за воднем майбутнє, багато країн в це інвестує. Водночас компанії, які бачать відповідні урядові ініціативи, також долучаються до розвитку цього напрямку. Тобто можна бачити взаємодію держави, міжнародних організацій та бізнесу.

Є різні типи водню. З погляду зеленої енергетики ЄС цікавить водень, вироблений без використання викопної енергії. Сьогодні світ хоче інвестувати й отримувати енергію з водню, який видобувається із води та сонячної енергії за допомогою електролізу. Використовуючи  технології накопичення енергії та водню, можна транспортувати чисту електроенергію, вироблену, приміром, в Австралії, до Японії, тим самим, вирішивши питання відсутності ЛЕП, які потрібні для цього в будь-якому іншому випадку. Саме тому робота із таким «зеленим» воднем отримує сьогодні потужні інвестиції.

про перспективи водневих технологій в Україні

Хоча водневі технології вже сьогодні готові до промислового використання, вони все ще надто дорогі й потребують додаткового опрацювання. Та в ЄС вже розпочалася справжня «воднева лихоманка». Багато країн прийняли програму декарбонізації у зв’язку з кліматичними вимогами і провели з цього питання відповідні консультації з українським урядом. Приміром, Німеччина не має місця для будівництва потужностей для виробництва зеленого водню. Україна ж має великі території, де ми можемо зводити такі заводи як для себе, так і з метою експорту.

Хоча держава, на жаль, не може виділяти мільярди на гранти для розвитку водневих технологій, що точно можливо та повинно бути зроблено — це розробка галузевих стандартів для подальшого їх впровадження в Україні. Ми мусимо підготувати правила для нашого бізнесу, який хоче інвестувати у водневі технології. Саме тому було створено водневу секцію в науково-технічній раді Міністерства, щоб мати легальні інструменти та фахову експертизу для впровадження безпекових стандартів та зняття  регуляторних бар’єрів. Це першочергове завдання для влади, якщо ми хочемо бути енергетично незалежними та енергоефективними. З кожними роком питання ставатиме ще актуальнішим.

Зараз багато компаній намагаються інвестувати у цей напрям, тож водневі технології мають стати частиною бізнесу. Україна має трубопровід, яким може експортувати водень в Європу, додаючи його до традиційного газу — чудова нагода диверсифікації експортного потенціалу. Та слід пам’ятати, що водень — це дуже вибухонебезпечна речовина. Тому потрібно ще багато чого зробити, щоб запустити роботу в промислових масштабах. Треба провести дослідження — як адаптувати наш трубопровід та газорозподільні мережі для транспортування водню, щоб ці труби просто не вибухнули. Японці вже експериментують у цьому напрямку — якби не коронавірус, то факел на олімпіаді був би водневим.

про політичну складову питання

Тема водню почала підніматися українськими промисловцями рік тому. Тоді я був депутатом в енергетичному комітеті і спілкувався з бізнесменами, які бачили у водні цікаву нішу. Але тоді не було жодного сигналу від держави, не було готовності до діалогу. 

Коли я прийшов на посаду заступника міністра, і почав розбиратися в цьому питанні, я побачив, що наш бізнес та інвестори (як українські так і німецькі)  — не просили грошей чи вирішення конкретного питання. Вони просили в міністерства чіткий політичний сигнал, що про водень в Україні знають, і що ця тема цікава державі. І таким політичним сигналом став відповідний лист. 

Також на зустрічі з єврокомісаром з енергетики Кадрі Сімсон на конференції IRENA (International Renewable Energy Agency) ми заявили про намір Мінекоенерго розвивати водневі технології та продемонстрували високий потенціал України. Ми хочемо, щоб європейські стратегії розвитку цієї галузі, які зараз формуються, враховували й наші інтереси. Адже до цього Європа не розглядала Україну як партнера та потенційного експортера водню, як результат — ми можемо зайти на сайт Європейської водневої асоціації знайти пункт, у якому наша країна включена у водневу мапу Європи. 

Це той мінімум на сьогодні, який змогла зробити Україна, щоб нас можна було розглядати як майбутніх партнерів для співпраці у сфері відновлювальної енергетики. Другим кроком стало створення вищезгаданої науково-технічної ради й окремої секції щодо водневої енергетики, де ми заявили про важливість української науки і виокремили питання водневої енергетики. Сподіваємося, що після завершення пандемії коронавірусу Міністерство зможе активніше працювати в зазначеному напрямку, вже маємо відповідні листи від нашого посольства в Німеччині з пропозицією розпочати офіційні перемовини.

про регулятивну та правову базу

Ще один важливий крок — робота, пов’язана зі стандартизацією та регуляцією. Дуже багато ініціатив надходить від нашого бізнесу, тож роль держави — допомагати спрямовувати ці ініціативи в правильне русло.

Загалом, такий початковий, підготовчий етап у розвитку водневих технологій спостерігається в усіх країнах. Ми, приміром, проґавили електромобільну революцію, яка вже відбулась. Китай виробляє електромобілі, Білорусь випускає електробуси — у всьому світі відбувається електрифікація транспорту. А ми наразі лише споживаємо іноземну продукцію, хоча в нас є свій потужний потенціал. Ми маємо власні поклади літію, які, нарешті, повернули в державну власність, та можемо використовувати їх для виробництва акумуляторів. Є великий потенціал використання водневих технологій для декарбонізації промисловості. Тож дуже хочеться зробити максимум для інтеграції України в процес розбудови водневих технологій, міжнародних регуляторних та правових інструментів. Не проґавити наступну енергетичну революцію, а бути на її вістрі. Завдання держави — створити необхідні умови для нашої науки, бізнесу та іноземних інвесторів.

Є бізнес-групи, що пропонують зробити зелений тариф на водень та надати спеціальні умови. Наразі я був би дуже обережним у цьому питанні, оскільки не бачу необхідних розрахунків. Вимагати від держави, звичайно, можна, але для цього потрібно детально вивчити економічне обґрунтування, аби приймати відповідне рішення у Верховній Раді. Скажімо, у багатьох країнах зараз розглядають можливість додавання 5-10% водню у газ, формуючи таким чином попит на ринку. Подібний підхід уже використовують в Європі –  у бензин додають біопаливо, щоб зробити його безпечним для довкілля.

Ми маємо певні напрацювання по дорожній мапі проєкту транспортування водню газопроводом. Науково-технічна документація теж є. Треба напрацювати зміни до закону України “Про ринок природного газу”, “Про трубопровідний транспорт”, “Про об’єкти підвищеної небезпеки”, “Про охорону праці”, “Про охорону навколишнього природного середовища”. Потрібно понад 10 технічних регламентів та 30 відомчих документів: ДБН, СНіПи, ДСТУ. Треба також мати документи, які регулюють безпечні умови експлуатації газопроводів. Тобто потрібно величезну кількість документації підготувати, щоб цей напрям справді запрацював.

Технології не стоять на місці і треба вчасно реагувати на їх розвиток. Так електросамокати й моноколеса з’явилися нещодавно й закону про них немає. Чому? Тому що ніхто не очікував їх появи. Сьогодні вони стикаються з пішоходами на тротуарах, на когось наїжджають — тож з’явилася потреба врегулювати їх використання. Така ж ситуація і з воднем. Рік тому взагалі не розглядали можливість його використання, а сьогодні — це актуальна тема.  Звісно, дуже складно врегулювати те, чого немає. Тому необхідні випробування, за результатами яких мають впроваджуватися відповідні регуляторні норми. Подолавши цей етап, можна буде говорити про створення ринку нового енергоносія, що відкриває нам двері в енергоефективне екологічно чисте майбутнє.

*27 травня 2020 року наш співрозмовник залишив посаду заступника міністра.